Проблема психологічної готовності дитини до шкільного навчання містить специфічні нюанси і тонкощі, на які батькам слід обов'язково зважати.

Одним із найбільш складних аспектів є ставлення батьків до підготовки дошкільників до навчання.
Насичене та яскраве дитинство, наповнене емоційним і пізнавальним спілкуванням, насамперед із батьками та іншими близькими дорослими й однолітками, іграми та творчістю, задоволенням своїх потреб, є передумовою закладення фундаменту психологічної готовності дитини до навчання у школі. Однак усі діти — різні, і дитинство у них також різне. Декому недостатньо лише фундаменту для впевненої зміни статусу з дошкільника на учня.
Інколи це пов’язано з низькими адаптивними можливостями дитини, тобто її індивідуальними психофізіологічними особливостями, а інколи — із батьківськими педагогічними уявленнями й особливостями сімейного виховання. До останніх відносять, наприклад, прагнення дорослих зробити все, щоб їхня дитина вступила саме у вибраний ними навчальний заклад. Водночас те, що вона може поплатитися за це своїм здоров’ям, батьки не беруть до уваги.
Такі й інші ситуації не вичерпують перелік причин, що змушують дитину переживати під час вступу до школи. Однак неподолані на початковому етапі навчання труднощі можуть тривати впродовж років і «притягувати» інші проблеми шкільного життя дитини, підсилюючи та нашаровуючи їх.
Взаємодія практичного психолога з батьками є - одним зі способів запобігання труднощам під час вступу дитини до школи і подальшого навчання. Однак така співпраця потрібна не лише у старшому дошкільному віці, коли дитина через рік уже йде до школи, а протягом усіх років, коли вона відвідує дитячий садок.
Адже саме в період дошкільного дитинства закладаються передумови навчальної діяльності. Тому на етапі формування особистості дитини фахівцю легше відстежи- ти і скорегувати її розвиток, а відповідно виявити та розв'язати проблему.
Потрібно проводити постійну роз'яснювальну роботу щоб підготовка дитини до шкільного навчання не перетворилася на тренування і «дресирування». Практичний психолог дитячого садка має розв’язати важливе завдання: зробити батьків дитини своїми «союзниками». Успішне розв’язання цього завдання також є вагомим досягненням із погляду організаційної роботи, оскільки фахівець має широке коло завдань навіть у межах формування психологічної готовності до шкільного навчання у дітей старшого дошкільного віку.
Слід зазначити що без свідомої участі батьків у житті дитини практичному психологу складно виконати будь-яке завдання адекватно й ефективно, тим паче якщо йдеться про додаткову роботу, на якій наполягають батьки.

Зазвичай під час взаємодії з практичним психологом батьки обирають зручну для себе позицію, як-от:

• розв’язувати проблему, приймаючи допомогу фахівця;
• розв’язувати проблему, перекладаючи її на педагогів дитячого садка;
• ігнорувати проблему.
Як наслідок батьки, які прийняли рішення регулярно займатися з дитиною, обговорювати особливості її розвитку та сімейної взаємодії з практичним психологом, поліпшують показники інтелектуального, емоційно-вольового і мотиваційного розвитку своєї дитини, стимулюють розвиток її самостійності та творчості тощо. Відповідно, батьки, які не бачать проблему або не бажають брати участь у її розв’язанні, з часом отримують «снігову лавину» проблем, про які йшлося вище.

Небажання батьків подолати проблеми їхньої дитини може мати такі причини:

• у школі дитину всього навчать. Звісно, це слушна думка, однак щорічно 60-70% дітей приходять до першого класу вже підготовленими, і тоді решта дітей ризикує одразу потрапити до переліку «тих, хто відстає». Адже педагоги загальноосвітнього навчального закладу нині орієнтуються на учнів, із якими їм легше працювати. Тож у будь-якому разі батьки мають займатися із дитиною;
• підготовка потребує багато часу, якого у батьків здебільшого немає. Тому вони вважають, що нею мають займатися ті, кому за це платять;
• дитина вже вміє читати і писати. Батьки не дослухаються до рекомендацій практичного психолога, орієнтуючись на наявні в дитини вміння. Однак для дорослих не є тривожним сигналом про нерозвинену мотиваційну сферу дитини те, що її щоразу доводиться змушувати прочитати хоча б рядок. Саме тому такі батьки зазвичай опиняються в ситуації, коли вміння дитини не є запорукою її навчальної успішності;
• фахівець лише залякує словами «труднощі», «проблема», «недорозвиток». Батьки, не бажаючи помічати вади в розвитку дитини, стають на її захист. Однак у такому разі вони насамперед захищають себе. Тому практичний психолог під час розмови з такими батьками має акцентувати їхню увагу на понятті «успіх»: «Щоб Ваша дитина була успішною, їй необхідна Ваша допомога», «Ваш син чудово справляється з .... але йому потрібна допомога в ...», «Якщо Ви допоможете дитині з цим, то вона значно вправніше буде виконувати .... а отже, буде успішною та почуватиметься більш впевнено». Тоді батьки будуть слухати і чути фахівця, адже вони завжди зацікавлені в успіху своєї дитини.
Підвищити рівень мотивації батьків до співпраці з фахівцем можна, змінивши їхні уявлення про підготовку дитини до школи. Для цього дорослим під час індивідуальної чи групової роботи, наприклад, на батьківських зборах, варто запропонувати щиро відповісти на запитання анкети (див. Додаток].
Анкета для батьків майбутнього першокласника
Після того, як батьки заповнять її, практичний психолог має прокоментувати зміст запитань і значимість тих чи тих умінь дитини, на які батьки звертають менше уваги, готуючи її до успішного початку шкільного життя. Заповнені анкети можна не збирати — реакція батьків на коментар фахівця інколи є більш красномовною, ніж скупа позначка чи однослівна відповідь в анкеті.
Тож мотивація батьків є одним із ключових моментів під час налагодження співпраці з ними, а також запорукою адекватно побудованої розвивальної роботи практичного психолога з дитиною. Отже, така робота неодмінно буде ефективною та результативною.
За матеріалами статті Інни Литвин ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ: ДИТЯЧИЙ САДОК № 1/2015
Кiлькiсть переглядiв: 84